Главная
Новости
События
Информация
Новости гостей

Бизнес-портал
Форум
Чат
Галерея


Контакты
Поиск
Статистика

 

 


ISP Поділля-Телепорт
Iнтернет-магазин Bionet
Iнтернет-магазин Компютерна техніка

 

 
Новый дизайн сайту

Краще ніж старий
Гірше ніж старий
Я тут уперше
 

 
Ноябрь 2017 (64)
Октябрь 2017 (61)
Сентябрь 2017 (69)
Август 2017 (50)
Июль 2017 (56)
Июнь 2017 (93)
Май 2017 (91)
Март 2017 (3)
Февраль 2017 (1)
Сентябрь 2016 (10)
Август 2016 (4)
Июль 2016 (19)
Июнь 2016 (12)
Май 2016 (9)
Апрель 2016 (17)
Март 2016 (22)
Февраль 2016 (34)
Январь 2016 (23)
Декабрь 2015 (52)
Ноябрь 2015 (21)
Октябрь 2015 (24)
Сентябрь 2015 (29)
Август 2015 (20)
Июль 2015 (17)
Июнь 2015 (18)
Февраль 2014 (3)
Январь 2014 (9)
Декабрь 2013 (3)
Ноябрь 2013 (1)
Октябрь 2013 (12)
Сентябрь 2013 (9)
Август 2013 (8)
Июль 2013 (6)
Июнь 2013 (10)
Май 2013 (8)
Апрель 2013 (16)
Март 2013 (8)
Февраль 2013 (4)
Сентябрь 2012 (9)
Август 2012 (6)
Июль 2012 (15)
Июнь 2012 (15)
Май 2012 (10)
Апрель 2012 (16)
Март 2012 (16)
Февраль 2012 (4)
Январь 2012 (2)
Декабрь 2011 (15)
Ноябрь 2011 (8)
Октябрь 2011 (20)
Сентябрь 2011 (9)
Август 2011 (6)
Июль 2011 (12)
Июнь 2011 (12)
Май 2011 (12)
Апрель 2011 (6)
Март 2011 (11)
Февраль 2011 (8)
Январь 2011 (8)
Ноябрь 2010 (7)
Август 2010 (1)
Июль 2010 (1)
Май 2010 (2)
Март 2010 (1)
Февраль 2010 (8)
Январь 2010 (3)
Ноябрь 2009 (1)
Октябрь 2009 (1)
Сентябрь 2009 (5)
Август 2009 (7)
Июль 2009 (2)
Июнь 2009 (2)
Май 2009 (7)
Апрель 2009 (22)
Март 2009 (2)
Декабрь 2008 (1)
Октябрь 2008 (4)
Сентябрь 2008 (1)
Август 2008 (11)
Июль 2008 (2)
Май 2008 (1)
Февраль 2008 (1)
Октябрь 2007 (1)
Сентябрь 2007 (4)
 




 
Могилев-Подольский городской сайт » РАНИ ЖІНОЧОЇ ДУШІ

  --- : РАНИ ЖІНОЧОЇ ДУШІ  
 
Руками клятого озвірілого кремлівського ката вже другий рік ллється кров на українській землі – йде російсько-укра-їнська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Україна переживає непоправні втрати - людські. Попри перемир’я і хиткі домовленості воїни гинуть - під обстрілом ворожої артилерії, підриваючись на закладених бойовиками мінах, потрапляючи в засідки... Кожен день несе смерть, інвалідність, одягає в жалобу тисячі сердець, матерів – в чорні хустини, народжуються діти війни, інші діти стають сиротами. У війни свій рахунок, своя безжальна арифметика…
Війна триває, і ми не можемо забувати наших військових, які поклали життя за те, щоб кров і розруха не прийшли в наші домівки. Ми продовжуємо писати історії тих, хто віддав життя за незалежність і цілісність України, виконуючи свій обов’язок, хто за покликом серця пішов захищати Вітчизну і нас з вами. Сьогодні ми публікуємо спогади про ОЛЕГА ГЛУЩАКА - військовослужбовця Могилів-Подільського прикордонного загону, який загинув 11 липня 2014 року під Зеленопіллям. На війні він пробув тиждень.


РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ



РАНИ ЖІНОЧОЇ ДУШІ


Вже рік, як немає нашого Олега, а мені привиджується щоразу, як він відчиняє двері і, усміхаючись, каже: «Мамо, привіт!», - стримуючи сльози ділиться Галина Василівна Глущак - мати загиблого під Зеленопіллям прикордонника Олега Глущака. Хіба можна виразити словами материнське горе? Домовина, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Де тільки сили взялися у цієї тендітної жінки, котра поховала свою кровинку?! Як вистояла , запитую, в такому горі? «Врятували мене мої діти та онуки, - каже Галина Василівна. – Заради них і живу. Дивлюся на онучку Дашеньку - синову донечку - і бачу в ній Олега, бачу його характер, його звички, і це мене тримає. Я їм потрібна, а вони – мої ліки від смутку».

РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ



Цей смуток занадто великий, аби його втамувати, він занадто важкий, аби витримати...
П’ятниця 11 липня 2014-го стала чорним днем для родини Глущаків: цього дня пішов з життя молодий чоловік, син, брат, тато, воїн, який міг ще зробити багато доброго для своєї сім’ї, для свого міста, своєї Батьківщини. Ця втрата невиправна, а рана в серці невиліковна…

СВІТЛИЙ ХЛОПЧИК

Олег Глущак був на вісім років молодшим за сестру Лесю. Працьовитий, доброзичливий хлопчик, як усі хлопчаки, - непосидючий, але слухняний син, сумлінний учень та студент. «Жодного разу, - пригадує Галина Василівна, - мене не викликали до школи через поведінку сина. Я навіть дивувалася, як так може бути у хлопця. В школі у нього була зразкова поведінка, вчителі хвалили сина. А скільки у нього було друзів!»
На фасаді їхнього будинку досі зберігається викарбуване товаришем дитинства ім’я сина в знак міцної дружби, нехай на тоді дитячої, але справжньої. Олег у відповідь також видряпав ім’я друга, тож жінка потайки від сусідів ніжно торкається до тих незграбних літер, що колись вивів в дитинстві її син. Хто б міг подумати, що той дитячий напис стане реліквією - однією із пам’яток про сина.
Олег був світлою дитиною, завжди ввічливим та усміхненим. «Приходив інколи додому з синцями, - пригадує пані Галина, - але на те він і хлопчик. Ніколи не чула про нього поганого слова, та й він ні на кого не скаржився. Не був ябедою – в нашій сім’ї це не віталося. Обидвох своїх дітей ми з чоловіком виховали гідними людьми».

РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ


Мама з сином жили душа в душу, Олег завжди ділився найсокровеннішим, не було для рідних душ жодної закритої теми. Рішення вступати на навчання до технологічного технікуму прийняли також спільно. Потім була строкова служба (внутрішні війська, місце дислокації підрозділу – місто Львів), де душа хлопця потягнулася до армійської справи. Тож в 2003 році, після демобілізації, Олег вирішив піти на контрактну службу до Могилів-Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління. Галина Василівна тішилася сином, вважаючи військову службу роботою для справжніх чоловіків, та й загін дислокувався в місті, тож син буде недалеко від дому. Прийняли його на посаду зв’язківця, згодом призначили начальником радіостанції типу Р-142Н відділення рухомих засобів інформа-ційно-телекомунікаційних систем відділу зв’язку автоматизації та захисту інформації штабу загону. Одинадцять років віддав старший сержант Олег Глущак державній прикордонній службі.

МАТИ ТАКОГО ЧОЛОВІКА,
ЯК ОЛЕГ- ВЕЛИКЕ ЩАСТЯ!

Олег з Олею зустрілися в Карпівці, на хрестинах двоюрідної сестри. То було кохання з першого погляду. «Що то серйозно, я дізналася пізніше, - розповідає Галина Василівна. – Спочатку про те, що вони зустрічаються, я почула від знайомих, згодом про Олю, як свою дівчину, розповів вже сам Олег. Вони були гарною парою».
«На Олега я звернула увагу спочатку мимохідь, а потім була нагода ближче познайомитися, обмінялися номерами телефонів, - пригадує перше зна-йомство дружина Олега .- Він мені одразу сподобався, бо такі гарні та приємні хлопці не можуть не подобатися. Згодом він мені зізнався, що тієї першої зустрічі я також йому запала в душу.Через де-кілька днів Олег мені зателефонував та запропонував зустрітися.»
Олег з Олею зустрічалися два роки. В 2007-му вирішив засилати сватів. «Мамо, я буду одружуватися - якось, прийшовши додому, повідомив мені син, - розповідає Галина Глущак. - Ми з Олею кохаємо один одного, тож я вирішив зробити їй пропозицію". Ну, кажу, якщо так, то благословляю. Я не думала, що мій Олег стане таким чудовим сім’янином. Вони жили дуже дружно, в злагоді, все робили разом».

РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ


«Мати такого чоловіка, як Олег,- зізнається Ольга, – велике щастя. Ми все робили спільно, Олег був добрим чоловіком та чудовим татом. У нас було до 70 вазонів, якими займався Олег. Розводив фіалки, усю нашу квартиру заполонили чоловікові квіти. Я навіть за це хоббі називала його ботаніком. Людину злу чи недобру квіти не люблять, у них вони просто не ростуть. А мого Олега квіти любили, і він їм віддавав свою щиру душу».

РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ


В 2010 році молода сім’я поповнилася Даринкою - татовою та маминою втіхою. Донечка – викапана копія батька. Олег не спускав з рук свою маленьку королеву, в усьому допомагав дружині, вночі вставав до немовляти, аби трохи «розвантажити» маму.

РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ



- Після загибелі Олега половини мене фактично не стало, - з сумом каже Оля, і на її очі навертаються сльози. – Живу спогадами про наше щасливе життя, живу заради дитини, бо вона – наше з чоловіком продовження".
Сім років щасливого подружнього життя Глущаків в один день обірвала війна, забравши у дружини чоловіка, у донечки - тата.

ТОЙ ЖАХЛИВИЙ ДЕНЬ, 11 ЛИПНЯ

Мій син був найкращим у світі, - з плачем розповідає про свою кровиночку матір загиблого. - До останнього мені не зізнавався, що був у пеклі війни. Беріг нас, як міг. І за це я буду йому вдячна. Пам’ятатиму і оплакуватиму, скільки Бог дасть віку».
Рідні не можуть змиритися з такою великою втратою, не можуть повірити, що більше не побачать свого Олега, який не хотів, щоб сім’я хвилювалася, заспокоював, все говорив, що у нього все нормально.
Той останній день перед відправкою мати пам’ятає до найменших дрібниць: «Олег щойно звільнився з добового чергування. Я чекала на дітей, бо мали обірвати черешні. Вигляд сина нічим не видавав його хвилювання, хіба що був помітно неговірким. Запитала сина, чи все нормально, на що він відповів ствердно». Потім Олег поїхав з тестем на риболовлю, пробули там недовго, бо йому зателефонували із загону і наказали прибути та підготувати машину до відправки. Далі були швидкі збори і прощання. Передчуття біди, як згадують жінки, не було. Вирішили не додавати сину та чоловіку хвилювань, тому не подавали вигляду, що хвилюються, не плакали. Розуміли, що їхній обов’язок – підтримати у таку непросту годину рідну людину. Міцно обійнялися, не відаючи, що бачаться востаннє. А через сім днів на-дійшла жахлива звістка...
Того дня, 11 липня, росіяни вперше застосували проти українських ЗСУ реактивні системи залпового вогню «Град» (РСЗО) калібру 122 мм. О 4-ій ранку ця смертоносна машина нанесла удар по угрупованню Збройних сил України та Державної прикордонної служби України в секторі «Д» зони проведення АТО біля селища Зеленопілля Луганської області. В тому пеклі загинуло, за офіційними даними, до 30 бійців, біля 100 військовослужбовців отримали поранення. В списку загиблих значився і зв’яз-ківець Олег Глущак, якого смерть застала в його машині.
П’ятирічна донечка досі не знає, що татко загинув, рідні намагаються не ранити дитяче серденько. Даринка знає, що тато на війні і чекає на його повернення. А ще вона знає, що тато там, високо на небі, захищає їх з мамою.
«Серце розривається ще більше, коли онучка каже, як любить тата і як на нього чекає, - каже Галина Василівна. – Якось приходжу до неї, а вона мене запитує: «Бабко, мама дуже плаче за папулькою, і я разом з нею плачу. Скажи, ну коли ж він повернеться?! Я ледве вичавила з себе якісь слова, а сама пішла в іншу кімнату та й від душі виплакалася». Жінка ледве розповідає, а сльози градом котяться з очей.
Аби не ранити дитину, Оля перед похоронами відвезла донечку в село. Коли зателефонувала, щоб запитати, як вона, Даринка розповіла, що їй приснився татко, він посміхався і сказав, аби вона йшла додому. Почувши це, Оля одразу поїхала за дитиною та привезло її до міста – бо так хотів Олег. Під час поховання, 14 липня, дівчинку доглядала знайома.
Дружині часто сниться чоловік, уві сні він приходить усміхненим, гарно одягненим, проте без форми. Він її обіймає та голубить, промовляючи слова любові - як те робив завжди.

Олег дивиться на своїх дорогих зі світлин, які ті свято бережуть, ніби він тут, поруч, як і раніше, в своїй любій сім’ї. Рідним досі не віриться, що його немає з ними. А вже минув рік!

15 липня сержанта - прикордонника Олега Глущака з Могилів-Подільського прикордонного загону посмертно нагороджено орденом «За мужність ІІІ ступеня» та присвоєно звання старшого сержанта.


РАНИ  ЖІНОЧОЇ ДУШІ


Жіноче горе – справа інтимна, важко розрадити в такому горі. Гіркота втрати не стає меншою, бо вічний сон рідної людини – то вічний сум її близьких. Бог кожній людині дає хрест. І який би той хрест не був, Господь дає сили нести його. На долю Галини та Ольги Глущак випав надто важкий хрест, і вони його мужньо несуть. Заради дитини. Мудрі люди кажуть, що час все лікує, проте від такого повороту долі ліків немає. «В житті немає нічого вічного, - каже наостанок нашої непростої зустрічі пані Оля.- Я знаю, що колись ми обов’язково ТАМ з Олегом побачимося і будемо разом, як колись».

Війна – це завжди смерть, кров, сльози. І кожен наш матеріал – протест проти насилля й кровопролиття, заклик до миру. Це данина світлій пам’яті хлопців, хто віддав своє життя, захищаючи Україну та її майбутнє. Згадайте у ці дні Олега Глущака та помо-літься за спокій його світлої душі!


Тетяна Фоменко


Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.


Другие новости по теме:
[color=#3333FF]

  • Почесний громадянин міста в 29 років
  • Чоловік хоче віддати дружині свою нирку
  • Наші військовослужбовці Збройних сил України мають високий моральний та бой ...
  • Народжений патріотом
  • Мить пам'яті: в медколеджі відкрито меморіальну дошку Віктору Соколовськом ...
  • [/color]

    Комментарии (0)  Распечатать
     
     
    | автор: root | Дата: 9 июля 2015 | Просмотров: 547  
     

      Информация  
      Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии в данной новости.  
     
       
     
     
     
    мова/язик/language

    Логин
    Пароль
     

     
    «    Ноябрь 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбВс
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
     

     
     
     

     






    35 000 компаний рекламируют свои товары и услуги здесь!
    Купим рекламу на вашем сайте.

    AlfaInternet.su - бесплатная регистрация сайтов в каталогах поисковиках реклама сайтов
    Курсы валют
     
             
             
     
     
    support DIPTOWN.INFO design studio
     
    Яндекс.Метрика